Організація спільної діяльності ДНЗ та сім'ї
Дата додавання: 2018-09-28
Організація спільної діяльності сім’ї та дошкільного закладу
Процеси демократизації в системі освіти, її варіативність, інноваційні програми обумовили необхідність пошуку рішення проблем взаємодії дошкільного навчального закладу з родиною, створення умов для підвищення педагогічної культури батьків.
Практики й дослідники виявили й сформулювали в цьому зв'язку наступні протиріччя:
між правами й обов'язками батьків і невмінням ними користуватися;
між потребою батьків на освітні послуги й відсутністю умов їхнього надання;
між прагненням батьків до активного діяльності в дошкільному закладі й строго регламентованим характером діяльності закладу;
між низьким рівнем педагогічної культури й недостатніх знань основ психології батьками й відсутністю систем навчання їх у дошкільних закладах.
Зміцнення й розвиток тісного зв'язку й взаємодії різних соціальних інститутів (дитячий сад, родина, суспільство) забезпечують сприятливі умови життя й виховання дитини, формування основ повноцінної, гармонійної особистості.
На сучасному етапі в основу спільної діяльності родини й дошкільного закладу закладені наступні принципи:
батьки й педагоги є партнерами у вихованні й навчанні дітей;
це єдине розуміння педагогами й батьками цілей і завдань виховання й навчання дітей;
допомога, повага й довіра до дитини як з боку педагогів, так і з боку батьків;
знання педагогами й батьками виховних можливостей колективу й родини, максимальне використання виховного потенціалу в спільній роботі з дітьми;
постійний аналіз процесу взаємодії родини й дошкільного закладу, його проміжних і кінцевих результатів.
Ідея взаємозв'язку суспільного й сімейного виховання, а також взаємної відповідальності педагогів, батьків й суспільства знайшла своє відбиття в ряді нормативно-правових документів, у т.ч. в "Концепції дошкільного виховання", "Положенні про дошкільний навальний заклад", Законі "Про освіту", "Концепції модернізації освіти".
Так, у Законі "Про освіту" записано, що батьки є першими педагогами. Вони зобов'язані закласти основи фізичного, морального й інтелектуального розвитку особистості дитини в ранньому віці.
Відповідно до цього міняється й позиція дошкільного закладу в роботі з родиною. Кожне ДНЗ не тільки виховує дитину, але й консультує батьків з питань виховання дітей. У цьому зв'язку дошкільний навчальний заклад повинен визначати умови роботи з батьками, вдосконалювати зміст, форми й методи співробітництва ДНЗ й родини у вихованні дітей з урахуванням умов, варіативних освітніх програм і запитів родин.
Педагог дошкільної установи - не тільки вихователь дітей, але й партнер батьків по їхньому вихованню.
Про необхідність створення міцного союзу школи й родини писав у свій час В.А. Сухомлинський: "Без виховання дітей, без активної участі батька й матері в житті школи, без постійного духовного спілкування дорослих і дітей неможлива сама родина як первинний осередок нашого суспільства, неможлива школа як найважливіша навчально-виховна установа й неможливий моральний прогрес суспільства".
"Питання про роботу з батьками - це велике й важливе питання. Отут треба піклуватися про рівень знань самих батьків, про допомогу їм у справі самоосвіти, озброєння їх відомим педагогічним мінімумом, їхній практиці в дитсадках, залученні їх до цієї роботи" (Н.К. Крупська).
Істотною стороною взаємодії дитячого саду й родини, неодноразово підкреслювала Н.К. Крупська, є те, що дитячий сад служить "організуючим центром" й "впливає на домашнє виховання", по-цьому необхідно якнайкраще організувати взаємодію дитячого саду й родини по вихованню дітей. "...В обопільній турботі й відповідальності - величезна сила".
Разом з тим вона вважала, що батькам, які не вміють виховувати, необхідно допомагати.
В 50-70 р. вивчалися умови морального виховання дітей у родині (Л.В. Загик, Т.А. Маркова, Л.К. Пелипенко, В.Я. Титаренко), які виявили залежність рівня спрямованості поводження з однолітками від їхнього положення в сімейному колективі.
Теоретики й практики дошкільного виховання, підкреслюючи необхідність зв'язку ДНЗ з родиною й необхідність удосконалення форм і методів роботи з батьками, виявили специфіку цієї роботи і її завдання.
Керівна й організуюча роль дитячого саду по відношенню до родини характеризується комплексом факторів:
планомірне, активне поширення педагогічних знань серед батьків;
практична допомога родині у вихованні дітей;
організація пропаганди позитивного досвіду суспільного й сімейного виховання;
залучення батьків у педагогічну діяльність;
активізація їхньої педагогічної самоосвіти й ін.
В.А. Сухомлинський уважав, що педагогіка повинна стати наукою для всіх - і для вчителів, і для батьків. Скільки-небудь успішна виховна робота зовсім немислима без системи педагогічної освіти, підвищення педагогічної культури батьків, що є важливою частиною загальної культури.
Під педагогічною культурою батьків розуміється їх підготовленість, розвиток тих якостей особистості, які відбивають ступінь їхньої зрілості як вихователів і проявляються в процесі сімейного й суспільного виховання дітей.
Провідним компонентом педагогічної культури батьків є їхня педагогічна підготовленість, що характеризується певною сумою психолого-педагогічних, фізіолого-гігієнічних і правових знань, а також уміннями й навичками батьків, виробленими в процесі практики виховання дітей.
Досить істотно при цьому й відношення батьків до виховання. Відповідальне відношення до батьківських обов’язків, бажання якнайкраще виховати своїх дітей - невід'ємна складова частина педагогічної культури батьків.
В області дошкільної педагогіки батькам важливо:
знати основні закономірності й особливості виховання й навчання дітей;
знайомити зі змістом і методами виховання;
опанувати методами організації дитячої діяльності, спілкування, спрямованими на формування соціально коштовних форм поводження й відносин дитини з оточуючими людьми.
Педагогічну культуру розглядають у зв'язку із загальними соціально-педагогічними умовами виховання, які містять у собі сукупність основних вимог суспільства до особистості батьків, зміст ідейних, моральних норм, що регулюють внутрішньо сімейні відносини, характер між особових відносин у родині.
Відповідно до цього робота з батьками будується на принципах співробітництва.
Ознаками такого співробітництва є:
усвідомлення мети діяльності кожним учасником процесу;
чіткий поділ і кооперація праці між його учасниками;
особистий контакт між учасниками процесу з обміном інформацією, взаємною допомогою, самоконтролем;
позитивні міжособистісні відносини.
Наприкінці 90-х - початку 2000 року міняється позиція батьків: вони стають активними учасниками процесу виховання дітей. "...Треба зробити так, щоб дитячий сад не підміняв батьків, не відривав їх від дітей, а з'єднував їх один з одним, давав можливість для їх багатого й тонкого спілкування й взаємодії".
Робота з батьками - це складна й важлива частина діяльності педагога, що включає
підвищення рівня педагогічних знань, умінь і навичок батьків;
допомога педагогів батькам у сімейному вихованні для створення необхідних умов правильного виховання дітей;
взаємодія вихователів і батьків у процесі розвитку дітей.
Можна виділити й основні завдання, що стоять перед дошкільним закладом в роботі з батьками:
вивчення родин дітей;
залучення батьків до активної участі в діяльності дошкільної установи;
вивчення сімейного досвіду виховання й навчання дітей;
освіта батьків в області педагогіки й дитячої психології.
Основним протиріччям, що виникає при реалізації завдань співробітництва дитячого саду й родини, є недостатнє "розведення" сфер діяльності, з одної сторони, і використання тільки традиційних методів і форм роботи з родиною, у той час як необхідно інше рішення завдань співробітництва вихователів і батьків. Мова йде не про повну відмову від традиційних форм роботи з батьками, а про адаптацію їх до сучасних умов.
Цікавий досвід дослідження такого співробітництва в Англії. Так, Ліндон Джені досліджувала участь батьків у вихованні дітей дошкільного й раннього шкільного віку. М. Паг і Б. Тайзард присвятили ряд робіт підключенню батьків до діяльності ясел і початкових шкіл.
На основі цих досліджень виділено п'ять головних підходів до співпраці: три - запропоновані, в основному, професіоналами й два - батьками. Зрозуміло, вони не виключають один одного.
Професіонали, що намагаються допомогти "неблагополучним" дітям, розглядають батьків як важливий потенціал у поліпшенні перспектив розвитку дітей, але в той же час й як "частину проблеми".
Дитячі труднощі розглядаються як сімейні, які не можна розглядати у відриві від проблем родини. Без впевненості інших членів родини в необхідності змін ймовірні причини таких проблем не будуть усунуті.
Професіонали реально оцінюють свої можливості й на основі ряду експериментів по залученню батьків до навчання дитини вдома приходять до думки, що батьки не заважають і не перешкоджають роботі, а навпаки, можуть допомогти успіхам своїх дітей. При цьому не обов'язково бачити у батьках "частину проблеми" - скоріше, вони здатні стати "частиною" її рішення: батьки можуть опанувати новими навичками, керуючись активним бажанням допомогти своїм дітям.
Ще один аргумент на користь співробітництва: права батьків на інформованість й обіг у дошкільному закладі за радами, для того щоб ефективніше впливати на життя своїх дітей.
Батьки вважають себе вмілими дорослими.