Полтавський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №72

Групи

Ромашка

Калинка

Корисне для батьків

Публічна інформація

Кадровий склад згідно ліцензійних умов

Статут закладу

Структура управління закладу освіти

Освітні програми та компоненти

Мови освітнього процесу

Правила прийому до закладу

Додаткові освітні послуги

Фінансовий звіт

Благодійна допомога

Кошторис

Вакантні посади

Матеріально-технічне забезпечення

Річний звіт

Навчання осіб з особливими потребами

Останні долучення

Грудень 2018
Пн   3 10 17 24 31
Вт   4 11 18 25  
Ср   5 12 19 26  
Чт   6 13 20 27  
Пт   7 14 21 28  
Сб 1 8 15 22 29  
Нд 2 9 16 23 30  

Організація спільної діяльності ДНЗ та сім'ї

Дата додавання: 2018-09-28

Організація спільної діяльності сім’ї та дошкільного закладу
 Процеси демократизації в системі освіти, її варіативність, інноваційні програми обумовили необхідність пошуку рішення проблем взаємодії дошкільного навчального закладу з родиною, створення умов для підвищення педагогічної культури батьків.
Практики й дослідники виявили й сформулювали в цьому зв'язку наступні протиріччя:
між правами й обов'язками батьків і невмінням ними користуватися;
між потребою батьків на освітні послуги й відсутністю умов їхнього надання;
між прагненням батьків до активного діяльності в дошкільному закладі й строго регламентованим характером діяльності закладу;
між низьким рівнем педагогічної культури й недостатніх знань основ психології батьками й відсутністю систем навчання їх у дошкільних закладах.
Зміцнення й розвиток тісного зв'язку й взаємодії різних соціальних інститутів (дитячий сад, родина, суспільство) забезпечують сприятливі умови життя й виховання дитини, формування основ повноцінної, гармонійної особистості.
На сучасному етапі в основу спільної діяльності родини й дошкільного закладу закладені наступні принципи:
батьки й педагоги є партнерами у вихованні й навчанні дітей;
це єдине розуміння педагогами й батьками цілей і завдань виховання й навчання дітей;
допомога, повага й довіра до дитини як з боку педагогів, так і з боку батьків;
знання педагогами й батьками виховних можливостей колективу й родини, максимальне використання виховного потенціалу в спільній роботі з дітьми;
постійний аналіз процесу взаємодії родини й дошкільного закладу, його проміжних і кінцевих результатів.
Ідея взаємозв'язку суспільного й сімейного виховання, а також взаємної відповідальності педагогів, батьків й суспільства знайшла своє відбиття в ряді нормативно-правових документів, у т.ч. в "Концепції дошкільного виховання", "Положенні про дошкільний навальний заклад", Законі "Про освіту", "Концепції модернізації освіти".
Так, у Законі "Про освіту" записано, що батьки є першими педагогами. Вони зобов'язані закласти основи фізичного, морального й інтелектуального розвитку особистості дитини в ранньому віці.
Відповідно до цього міняється й позиція дошкільного закладу в роботі з родиною. Кожне ДНЗ не тільки виховує дитину, але й консультує батьків з питань виховання дітей. У цьому зв'язку дошкільний навчальний заклад повинен визначати умови роботи з батьками, вдосконалювати зміст, форми й методи співробітництва ДНЗ й родини у вихованні дітей з урахуванням умов, варіативних освітніх програм і запитів родин. 
Педагог дошкільної установи - не тільки вихователь дітей, але й партнер батьків по їхньому вихованню.
Про необхідність створення міцного союзу школи й родини писав у свій час В.А. Сухомлинський: "Без виховання дітей, без активної участі батька й матері в житті школи, без постійного духовного спілкування дорослих і дітей неможлива сама родина як первинний осередок нашого суспільства, неможлива школа як найважливіша навчально-виховна установа й неможливий моральний прогрес суспільства".
"Питання про роботу з батьками - це велике й важливе питання. Отут треба піклуватися про рівень знань самих батьків, про допомогу їм у справі самоосвіти, озброєння їх відомим педагогічним мінімумом, їхній практиці в дитсадках, залученні їх до цієї роботи" (Н.К. Крупська).
Істотною стороною взаємодії дитячого саду й родини, неодноразово підкреслювала Н.К. Крупська, є те, що дитячий сад служить "організуючим центром" й "впливає на домашнє виховання", по-цьому необхідно якнайкраще організувати взаємодію дитячого саду й родини по вихованню дітей. "...В обопільній турботі й відповідальності - величезна сила". 
Разом з тим вона вважала, що батькам, які не вміють виховувати, необхідно допомагати.
В 50-70 р. вивчалися умови морального виховання дітей у родині (Л.В. Загик, Т.А. Маркова, Л.К. Пелипенко, В.Я. Титаренко), які виявили залежність рівня спрямованості поводження з однолітками від їхнього положення в сімейному колективі.
Теоретики й практики дошкільного виховання, підкреслюючи необхідність зв'язку ДНЗ з родиною й необхідність удосконалення форм і методів роботи з батьками, виявили специфіку цієї роботи і її завдання.
Керівна й організуюча роль дитячого саду по відношенню до родини характеризується комплексом факторів:
планомірне, активне поширення педагогічних знань серед батьків;
практична допомога родині у вихованні дітей;
організація пропаганди позитивного досвіду суспільного й сімейного виховання;
залучення батьків у педагогічну діяльність;
активізація їхньої педагогічної самоосвіти й ін. 
В.А. Сухомлинський уважав, що педагогіка повинна стати наукою для всіх - і для вчителів, і для батьків. Скільки-небудь успішна виховна робота зовсім немислима без системи педагогічної освіти, підвищення педагогічної культури батьків, що є важливою частиною загальної культури.
Під педагогічною культурою батьків розуміється їх підготовленість, розвиток тих якостей особистості, які відбивають ступінь їхньої зрілості як вихователів і проявляються в процесі сімейного й суспільного виховання дітей. 
Провідним компонентом педагогічної культури батьків є їхня педагогічна підготовленість, що характеризується певною сумою психолого-педагогічних, фізіолого-гігієнічних і правових знань, а також уміннями й навичками батьків, виробленими в процесі практики виховання дітей.
Досить істотно при цьому й відношення батьків до виховання. Відповідальне відношення до батьківських обов’язків, бажання якнайкраще виховати своїх дітей - невід'ємна складова частина педагогічної культури батьків.
В області дошкільної педагогіки батькам важливо: 
знати основні закономірності й особливості виховання й навчання дітей; 
знайомити зі змістом і методами виховання; 
опанувати методами організації дитячої діяльності, спілкування, спрямованими на формування соціально коштовних форм поводження й відносин дитини з оточуючими людьми.
Педагогічну культуру розглядають у зв'язку із загальними соціально-педагогічними умовами виховання, які містять у собі сукупність основних вимог суспільства до особистості батьків, зміст ідейних, моральних норм, що регулюють внутрішньо сімейні відносини, характер між особових відносин у родині.
Відповідно до цього робота з батьками будується на принципах співробітництва.
Ознаками такого співробітництва є:
усвідомлення мети діяльності кожним учасником процесу;
чіткий поділ і кооперація праці між його учасниками;
особистий контакт між учасниками процесу з обміном інформацією, взаємною допомогою, самоконтролем;
позитивні міжособистісні відносини.
Наприкінці 90-х - початку 2000 року міняється позиція батьків: вони стають активними учасниками процесу виховання дітей. "...Треба зробити так, щоб дитячий сад не підміняв батьків, не відривав їх від дітей, а з'єднував їх один з одним, давав можливість для їх багатого й тонкого спілкування й взаємодії".
Робота з батьками - це складна й важлива частина діяльності педагога, що включає 
підвищення рівня педагогічних знань, умінь і навичок батьків; 
допомога педагогів батькам у сімейному вихованні для створення необхідних умов правильного виховання дітей; 
взаємодія вихователів і батьків у процесі розвитку дітей.
Можна виділити й основні завдання, що стоять перед дошкільним закладом в роботі з батьками:
вивчення родин дітей;
залучення батьків до активної участі в діяльності дошкільної установи;
вивчення сімейного досвіду виховання й навчання дітей;
освіта батьків в області педагогіки й дитячої психології.

Основним протиріччям, що виникає при реалізації завдань співробітництва дитячого саду й родини, є недостатнє "розведення" сфер діяльності, з одної сторони, і використання тільки традиційних методів і форм роботи з родиною, у той час як необхідно інше рішення завдань співробітництва вихователів і батьків. Мова йде не про повну відмову від традиційних форм роботи з батьками, а про адаптацію їх до сучасних умов.
Цікавий досвід дослідження такого співробітництва в Англії. Так, Ліндон Джені досліджувала участь батьків у вихованні дітей дошкільного й раннього шкільного віку. М. Паг і Б. Тайзард присвятили ряд робіт підключенню батьків до діяльності ясел і початкових шкіл. 
На основі цих досліджень виділено п'ять головних підходів до співпраці: три - запропоновані, в основному, професіоналами й два - батьками. Зрозуміло, вони не виключають один одного.
Професіонали, що намагаються допомогти "неблагополучним" дітям, розглядають батьків як важливий потенціал у поліпшенні перспектив розвитку дітей, але в той же час й як "частину проблеми".
Дитячі труднощі розглядаються як сімейні, які не можна розглядати у відриві від проблем родини. Без впевненості інших членів родини в необхідності змін ймовірні причини таких проблем не будуть усунуті.
Професіонали реально оцінюють свої можливості й на основі ряду експериментів по залученню батьків до навчання дитини вдома приходять до думки, що батьки не заважають і не перешкоджають роботі, а навпаки, можуть допомогти успіхам своїх дітей. При цьому не обов'язково бачити у батьках "частину проблеми" - скоріше, вони здатні стати "частиною" її рішення: батьки можуть опанувати новими навичками, керуючись активним бажанням допомогти своїм дітям.
Ще один аргумент на користь співробітництва: права батьків на інформованість й обіг у дошкільному закладі за радами, для того щоб ефективніше впливати на життя своїх дітей.
Батьки вважають себе вмілими дорослими. 

Назад

Відгуки та коментарі

Ім'я:

Текст коментаря:

Введіть число, вказане на картинці